Притчі

Притча Бруно Ферреро

"Подяка" - про вміння відчувати вдячність.
 У притчі йдеться про те, як важливо цінувати все, що ми маємо.
Один учитель сказав учням намалювати те, за що вони хотіли б подякувати Богові. Виховник гадав, що у цих ді­тей - вихідців із бідних родин - насправді не так багато при­чин відчувати вдячність. Він був переконаний, що всі рад­ше намалюють купи солодощів, столи, що вгинаються від наїдків.
Малюнок, який подав йому Михайлик, вразив виховника: на ньому хлопчина зобразив руку.
Але чия це рука?
Клас зацікавився тим зображенням.
«Для мене це рука Бога, що дає нам хліб насущний», - висловилася одна дитина.
«Це рука селянина. Він годує курей», - сказала інша.
Поки діти ще малювали, вчитель нахилився над партою Михайлика і спитав його, чия то рука.
«Це Ваша рука», - прошепотів хлопчина.
І тоді вчитель пригадав, як щовечора брав Михайлика за руку, бо він був найменшенький, і проводжав до виходу. Вчитель так само обходився і з іншими дітьми, але для Ми­хайлика це мало справді велике значення.

Чи ти колись замислювався, яку велику силу можуть мати твої руки?
Нам усім потрібно навчитися виконувати «накази господині».
«Якщо спиш на ньому - застели.
Якщо носиш його - повісь.
Якщо поїв - помий посуд.
Якщо ходиш по ньому - витріпай.
Якщо відчиняєш його - зачини.
Якщо спорожнив - наповни.
Якщо дзвонить - зніми слухавку.
Якщо м’явкає - нагодуй.
Якщо плаче - поцілуй його».


Притча Бруно Ферреро  

"Дві насінини" - про життя і страх.
Восени у родючому ґрунті одна побіч одної лежали дві насінини. Перша насінина сказала: «Я хочу рости! Хочу сягнути глибоко в землю корінням, хочу випустити на по­верхню молоденькі пагінці. Хочу розвивати ніжні брунь­ки - немов прапорці, що звіщають прихід весни... Хочу від­чути сонячне тепло і благодать ранкової роси на своїх пе­люстках!»
І так вона й розвивалася.
Друга насінина сказала: «Що за доля мене спіткала! Я боюся. Коли моє коріння проникне у землю - що знайду у підземному мороці? Коли пробиватимусь крізь твердий шар землі догори - пораню свої ніжні пагінці... Відкрию бруньки - а якийсь слимачисько підбереться до них і з’їсть. Розкрию пуп’янки — а якась дитина вирве мене зі землі. Ні, ліпше зачекати, коли буде безпечніше».
І чекала.
На початку весни курка порпалася в землі у пошуках поживи, знайшла насінину і з’їла.
Зрозуміло, що треба прийняти ризик життя і збаг­нути, що часом ми є голубами, а часом - статуями.


Бруно Ферреро

 "Бачити Бога". Головне - це сила бажання і відкрите серце.
Одного разу могутній король скликав усіх чаклунів, мудреців та жерців свого королівства, жадаючи, аби вони показали йому Бога. їм загрожувала найстрашніша кара, якщо не потрафлять цього зробити. Бідолахи у відчаї рвали на голові волосся, не знаючи, що діяти. Тоді з’явився один пастух, який пустив вістку, що може дати собі раду з цим завданням.
Його відразу представили королю. Пастух вивів короля на терасу.
-   Подивись на сонце! - сказав він.
За якусь хвилину король затулив очі і вигукнув:
-   Ти що, хочеш, аби я осліп? О Господи!
-   Сонце - це лише малесенька частинка Творця, - відпо­вів йому пастух, - ба навіть не одна іскра Його сяєва... Як же можеш сподіватися, що твої очі уздрять Його самого?

Щодня учень ставив одне і те саме питання:
-   Як мені знайти Бога?
І щоденно отримував від свого учителя ту саму таєм­ничу відповідь:
-Ти повинен цього хотіти.
-   Але ж я прагну Його усім своїм серцем. Чому ж не знаходжу?
Якось учитель разом із учнем купалися в ріці. Раптом учитель вхопив хлопця за голову, занурив його цілого у во­ду і досить довго не відпускав. Бідолаха у цей час тільки розпачливо борсався, намагаючись вивільнитися.
Наступного дня учитель спитав:
-   Чому ж бо ти так сіпався, коли я тримав тебе під водою?
-   Бо мені страшенно бракувало повітря.
-   От коли тобі буде дарована благодать так само від­чувати потребу у Господеві - неодмінно знайдеш Його.



ЧИ Є БОГ
Один чоловік прийшов у перукарню, щоб його, як зазвичай, підстригли й поголили. Він розговорився з перукарем, який його обслуговував. Говорили про різне, і раптом розмова зайшла про Бога. Перукар сказав:
— Хоч що б ви мені казали, а я не вірю, що Бог є.
— Чому? — запитав клієнт.
— Ну адже це і так зрозуміло. Досить вийти на вулицю, щоб переконатися, що Бога немає. От скажіть: якщо Бог існує, звідки стільки хворих людей? Звідки безпритульні діти? Якби Він справді існував, не було б ані страждань, ані болю. Важко уявити собі люблячого Бога, який допускає все це. Клієнт на мить задумався, але вирішив промовчати, щоб не вступати в суперечку. Коли перукар закінчив свою роботу, клієнт пішов. Вийшовши з перукарні, він побачив на вулиці зарослого й неголеного чоловіка. Здавалося, що той не стригся цілу вічність, так неохайно він виглядав.
Клієнт повернувся до перукарні й сказав перукареві: — Знаєте, що я вам скажу? Перукарів не існує.
— Як це так? — здивувався перукар.
— А мене хіба не берете до уваги? Я ж перукар.
— Ні! — вигукнув клієнт. — Їх не існує, інакше не було б зарослих і неголених людей, як он той чоловік, який іде вулицею.
— Ну, шановний, справа ж не в перукарях. Просто люди самі до мене не приходять.
— У тім-то й річ! — підтвердив клієнт. — І я про те саме: Бог є. Просто люди не шукають Його й не приходять до Нього. От чому у світі так багато болю й страждань.
РОЗМОВА 3 БОГОМ
Людина шепотіла:
— Господи, поговори зi мною.
I лугові трави співали. Але людина не чула. I закричала тоді людина:
— Господи, поговори зi мною!
I rpiм з блискавкою прокотилися по небу. Але людина не чула. Озирнулася навкруги i сказала:
— Господи, дозволь мені побачити тебе.
I зopi яскраво засяяли. Але людина цього не бачила. Вона закричала знову:
— Боже, покажи мені своє видіння!
I нове життя було народжене навесні. Але людина й цього не побачила. Вона плакала у відчаї:
— Доторкнись до мене, Господи, i дай меж знати, що Ти тут.
I після цього Бог спустився i доторкнувся до людини. Але вона змахнула зi свого плеча метелика i пiшлa геть.
Сила молитви
В.Казанцева
Молитва - це могутня сила. Вона приводить в дію небесні воїнства. Можливо, коли в останній день книги небесні будуть відкриті, ми дізнаємося, як доля царств була сформована молитвою. Господь позбавляє влади одного царя і поставляє іншого.
Зворушливий інцидент з життя Аврама Лінкольна, президента Сполучених Штатів Америки, розказаний паном Яковом Є. Мордоком. "Одного разу я провів три тижні у Білому Домі з паном Лінкольном в якості його гостя. Однієї ночі – це було якраз після битви – я був дуже стурбований і не міг спати. Я обмірковував свою роль в народній справі. Було вже за північ. Наближався світанок, коли я почув звуки, що доносилися з кімнати, де спав президент. Двері виявилися прочиненими. Я інстинктивно підійшов до них і побачив сцену, якої ніколи не забуду. Президент стояв навколішки перед відкритою Біблією, спиною до мене.
Хвилину я стояв мовчки, дивлячись на нього, вражений і здивований. Потім він закричав у печалі: "О, Боже, Який чув Соломона, коли він молився вночі про мудрість, почуй мене! Я не можу керувати цим народом: я не можу вести справи цього народу без Твоєї допомоги. Я бідний, слабкий і грішний. О, Боже, Який чув Соломона, коли він волав про мудрість, почуй мене і врятуй цей народ"! Як може хто-небудь стверджувати, що молитва Лінкольна в похмурі дні національної кризи нічого не зробила з долею американського народу? Молитва ніколи не помирає.
Диявольська пітьма оповиє тих, хто нехтує молитвою. Спокуси, що нашіптуються ворогом, тягнуть їх до гріха; і все тому, що вони не користуються перевагами, які Бог дав їм. Чому повинні сини і дочки Божі не бажати молитися, коли молитва є ключем в руках віри, щоб відімкнути небесні скарбниці, в яких знаходяться нескінченні скарби Всевишнього?
Молитва є відкриття серця Богові, як другу. Молитва не зводить Бога до людини, але піднімає людину до Бога. Аврам сказав: "Ось я наважився говорити Владиці, я прах і попіл" (Буття 18: 27).
Надзвичайно великі і дорогоцінні обіцянки дані тим, хто молиться. Вуха Ісуса завжди відкриті до крику Своїх дітей. Він радіє їх молитвам. Цар Давид говорив, звертаючись до Бога: "Ти чуєш молитву, до Тебе прибігає всяка плоть"(Псалом 64: 3).
Молитва, що виходить з вуст щирого, віруючого християнина, могутня так само, як і в древній час. У Своєму Слові Бог обіцяв почути таку молитву і дати відповідь на неї.
Зморшки матері
Дочка, знаючи про ювілей матері, довго думала про дарунок для неї. Він мав бути такий, щоб приніс радість і був незабутнім на ціле її життя. Порадилась із подругами, посиділа в інтернеті, почитала оголошення і наважилась запропонувати найкращий варіант.
– Мам, … давай тобі зробимо “Ліфтинг” (це це косметична операція, націлена на ліквідацію зморшок і надлишків шкіри, утворених у результаті вікових змін.) Можеш себе уявити без зморшок? Будеш молоденька і ніхто тобі вже не дасть всіх цих ювілейних років. Всі витрати я покрию сама, ось, це і буде подарунок для тебе. Мама лагідно усміхнулась, мило подивилась в очі доньки, а потім стрімко відвела погляд. Донька зрозуміла, що пропозиція викликала трудність, тому мовчала. За якусь мить тремтячий голос матері перервав натягнуту тишу: – Пробач, що не зможу прийняти твій дарунок. Я ніколи не соромилась своїх зморшок і не хочу їх позбутися. Вони для мене – це пам’ять про ті недоспані ночі, які провела біля тебе у дитинстві і також тоді, коли виглядала тебе із пізніх розваг. Зморшки – це пам’ять про операцію, коли була небезпека смерті, а також переживання про твоє поступлення. На моєму обличчі відбилась вся історія твого життя і моя участь в ньому. Якщо добре придивитися, то можна запримітити також морщини від радості і сміху, від підморгувань і уважного вислуховування твоїх історій життя. Пробач, але я не хочу це все стерти із свого обличчя. А ще, кожного ранку, коли дивлюся у дзеркало, то згадую тебе і, навіть, якщо тебе немає поруч ти завжди є в мені.
Дочка несміливо підійшла до матері, зігнулась на коліна і поглянула в материнське обличчя, яке було зволожене, немов росою, краплями сліз. Одна сльозинка відірвалась від щоки літньої жінки і впала на долоню молодої. Та в свою чергу її притиснула до грудей, до серця і прошепотіла:
– Матусю, прости за мою недотепність. Але аж тепер я зрозуміла, чому ти інколи так довго тримаєш фотографію нашої бабусі і вдивляєшся в її обличчя, а потім згадуєш про своє життя. І мабуть, я щойно зрозуміла, що за подарунок ти очікуєш від мене.
Дуже часто по своїй наївності шукаємо якусь оригінальну новизну і при цьому забуваємо, що є те, що випробувано вже віками, а зараз на жаль забуте, хоч дуже потрібне, бо не заміниме.
Коробка з поцілунками
Одного разу тато покарав свою трирічну дочку за те, що вона витратила рулон позолоченого обгорткового паперу. З грошима було туго, і тато був просто розлючений через те, що дитина намагалася прикрасити якусь коробочку без видимої на те причини. Незважаючи на це, наступного ранку маленька дівчинка принесла своєму батьку подарунок. Вона сказала:
- Це для тебе, татусю.
Він був збентежений тим, що за день до цього накричав на доньку. Але його обурення знову вирвалося назовні, коли він виявив, що коробка... порожня. Він звернувся до доньки:
- Хіба ти не знаєш, що коли дарують подарунок, то передбачається, що в коробці буде щось лежати? А в тебе просто порожня коробка.
Маленька дівчинка глянула на нього зі сльозами на очах:
- Таточку, вона не порожня. Я наповнила її своїми поцілунками. Вони всі твої, Таточку!
Батько був вражений. Він ніжно обійняв доньку і попросив вибачення. З тих пір тато зберігав цей безцінний подарунок поруч зі своїм ліжком. Якщо у нього щось не клеїлося в житті, він згадував поцілунки і любов, яку подарувала йому дочка. І це набагато важливіше за всі негаразди, матеріальні багатства і сварки через дрібниці.
Чи не занадто часто ми стали замислюватися про матеріальні блага і не розучилися ми дарувати один одному щось цінніше - любов, тепло, поцілунки і посмішки?
Притча: Бог є Любов
Один чоловік прийшов до Вчителя і сказав:
- Я хочу знайти шлях до Бога. Допоможи мені!
Учитель уважно подивився на нього і запитав:
- Скажи мені спочатку, чи любиш ти когось?
Шукач відповів:
- Я не цікавлюся мирськими справами, любов'ю та іншим. Я хочу прийти до Бога!
- Подумай ще раз, будь ласка, чи любив ти в своєму житті батьків, дітей або хоча б когось?
- Я ж вже сказав тобі, що я не звичайний мирянин. Я - людина, що бажає пізнати Бога. Все інше мене не цікавить. Я нікого не любив.
Очі Вчителя наповнилися глибоким сумом, і він відповів шукачеві:
- Тоді це неможливо. Спочатку тобі слід пізнати, як це - дійсно, по-справжньому любити когось. Це і буде перша сходинка до Бога. Ти питаєш мене про останню сходинку, а сам ще не ступив на першу. Молись Богу, щоб Він відкрив тобі любов. А відкриваючи любов, Він відкриє тобі себе. Адже Бог є любов.

Притча: Відповідь від Бога
Одному чоловікові приснилося, що він говорить з Богом.
- Скажи, - почав чоловік з докору, - я все життя дуже вірив Тобі, справно молився, жертвував гроші на храми, чому ж Ти ні разу не допоміг мені? Мені було часом важко в житті, я питав поради у Тебе, але жодного разу не отримав відповіді!
- Я завжди даю відповідь, - сумно відповів Бог. - І тобі завжди відповідав. Але один раз ти відповів, що так не буває. Іншим разом ти сказав, що такою нісенітницею будуть займатися тільки діти або дурні. Ти ще казав, що це неможливо...
Пару раз відклав на потім, а після забув. Коли ти став зовсім дорослим, то сказав, що ти все це знаєш і тобі це не потрібно. Тепер тобі весь час нема коли і у тебе не вистачає часу чути не тільки Мене, а й рідних, дітей, і навіть себе.
- Так Ти мені більше не даси відповіді? - З хвилюванням запитав чоловік.
- Я вже дав тобі її. Але ти знову не почув...
Притча: Гості
Прийшов одного разу Господь з Любов'ю, Світлом, Радістю, Милосердям і Істиною - своїми вірними і вічними супутниками - до людини і постукав в двері її будинку. Відкрила людина двері, впустила дорогих гостей, накрила на стіл, і стали вони вечеряти.
Незабаром у двері знову постукали, це була Образа зі своїми товаришами: Осудом, Гнівом, Роздратуванням, Злістю, Гординею, Брехнею і Заздрістю. Нові гості обіцяли покарати кривдників доброго господаря, допомогти зайняти становище в суспільстві, нагородити владою і величчю.
Зраділа людина, запросила увійти і цих гостей. Але не захотіли вони бути за одним столом разом з Богом, і довелося піти Господу з його супутниками, бо людині дуже хотілося дати притулок новим гостям - аж надто привабливими видалися їй їхні обіцянки.
Коли пішов Бог з дому людини, увійшли непрохані гості, сіли за стіл, почали бенкетувати і напувати господаря своїм п'янким вином невідання. Незабаром приохотилася людина до цього напою, і стало шкода їй гостей виганяти, адже тільки у них було таке вино. І до того ж - з їх допомогою вона кривдників покарала, а завдяки Брехні придбала становище в суспільстві.
Довго гостювали ці постояльці у людини, так що незабаром витратила вона на них все своє багатство. І начебто живи, радій та насолоджуйся, а на серці порожньо. Згадала людина, як приходив до неї Господь, як радісно їй тоді було, а від цих гостей тільки розлад один. І вирішила вона вигнати гостей, котрі засиділися. Розбудила вона їх, розштовхала, та й виставила в три шиї.
Стала людина прибирати після них - а сміття стільки, що не знаєш, як воно містилося в будинку. Прибирає людина, а думки все до Господа і Його супутників повертаються. «Як же я могла образити таких гостей і вигнати їх? - Все думала вона. - Не пробачать вони мене. Побачити б мені їх хоч на мить, щоб попросити пробачення, але не прийдуть вони знову до мене в гості, не побачу я їх більше...»
Раптом чує вона стук у двері. Відкриває - а там Господь стоїть, а поруч з ним його вірні і вічні супутники.
- Не може цього бути... Не можеш ти, Господи, відвідати мене, недостойного, - сказав чоловік, падаючи на коліна.
- Вибачте мене, якщо зможете.
Підійшло до людини Милосердя і підняло його на ноги.
- Ти просиш простити тебе? - Запитав Господь. - Але хіба бачиш ти серед моїх супутників Образу або Злість? А раз немає Образи, то й прощати мені тебе немає за що, бо, прийнявши тих гостей, ти сам себе покарав.
Підняла людина свої очі на Господа, вклонилася і запросила Його разом з товаришами увійти в будинок. Увійшов Господь, і прожив він невідлучно з людиною до кінця днів її. Багато разів приходили непрошені гості з вином невідання, але людина, навчена гірким досвідом, навчилася розрізняти, і тільки почувши їхні голоси, замикала двері, бо вважала за краще залишатися з Богом і його супутниками.
Притча: Зрозуміти Бога
- Я охоче б повірив в Бога, але я не можу зрозуміти Його, - сказав якось невіруючий чоловік християнину.
- А ти думаєш, я у всьому розумію Господа? Ні! - Відповів християнин. - Уяви собі який-небудь величезний предмет і поряд з ним малесенький мішечок. Якщо тобі, незважаючи на всі твої старання, не вдасться цей великий предмет втиснути в цей крихітний мішечок, то невже ж ти скажеш, що цей великий предмет не існує? Твоя голова - це малесенький мішечок, а Бог - великий! Якщо Він не вміщається в твій розум, це не означає, що Він не існує!
Притча: Ковток води
Одного разу молодий монах йшов зі своїм учителем по берегу моря і задавав йому різні питання. Але насправді йому найбільше хотілося дізнатися, що думає старець про глибину його віри і чи дійсно вважає його найкращим зі своїх учнів? Адже тільки його одного вчитель взяв із собою в дальній похід, і вони весь день, не знаючи відпочинку, провели у дорозі...
- Учителю, мені дуже хочеться пити, - попросив учень.
Старець зупинився, проговорив молитву і раптом сказав:
- Пий з моря.
Учень слухняно зачерпнув з моря жменю води... і ледь не закричав від радості: морська вода на смак була не солоною і гіркою, а солодкою, наче з джерела.
Він кинувся до моря, щоб наповнити чудовою водою свою посудину на той випадок, якщо по дорозі йому знову захочеться пити.
- Що ти робиш? - Здивувався старець. - Чи ти сумніваєшся, що Бог присутній не тільки тут, але і всюди?
Учень знову сьорбнув зі своєї посудини, і тут же виплюнув: тепер вода була зовсім непридатною для пиття.

- Ось бачиш, брате, поки що глибину твоєї віри можна виміряти одним ковтком води, - сказав старець, разом відповівши на всі запитання учня.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)